Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру. - Горліс-Горський Юрій Юрійович
— Може й я з тобою...
— А на лихо ти мені здався! Тут за дівчину не передягнешся — треба вміти «слід нюхати».
Чорнота із Бугаєм взяли запас гранат, набоїв, хліба з салом і пішли слідити червоних вовків, щоб проникнути в таємницю їхнього буття в нашому лісі.
Ніч минула спокійно. Ранком довідуємося, що ударна група побувала вночі у Мотриному манастирі. Не турбуючи черниць, що злякано стежили за ними із заслонених вікон, оглянули всі закутки у манастирі. Манастирському старому псові, що підняв було тривогу, вовк-розвідник по короткій боротьбі перекусив карк і заспокоїв навіки. Труп чекіста з дороги зник. Крім товаришів ніхто його забрати не міг.
Чорнота з Бугаєм прийшли підвечір. Розвідка вдалася наполовину. Ніч пересиділи на дубах, поблизу вбитого матроса. Видряпалися на них при допомозі бугаєвого аркана, що з ним не розлучався. Підранок чекісти надійшли лісом понад дорогою, де ми минулої ночі засідали і, обережно оглянувши ліс довкола, забрали вбитого товариша. Злізли з дерев і пішли назирцем за ними. Коло лісничівки на Буді кілька ударників відділилися і заскочили на лісничівку. Нікого не турбували, лише пустили на лісникового «рябка» свойого вовка, що скрутив йому карк, а тоді забрали із курника кілька курей і прилучилися до своїх.
Андрій з Бугаєм достежили групу аж до гористих корчів між урочищем Буда і Скарбовим Яром.
Там вже згубили їх слід. Простір зрубу у тій хвилястій місцевости досить великий, місце, щоб заховати землянку, добре, та й криничок лісових було там декілька. Для нас той кінець ліса був невигідний, бо межував з полями, що дальше прилягали до кам'янської дороги. Але ж чекістам власно цього й треба.
Наші розвідчики пролежали день на найвищому шпилі, пильно оглядаючи місцевість, чи не зів'ється десь над корчами димок із землянки, чи не покажеться де постать ударника по доріжці до кринички, або й так, по своїй потребі. Не зауважили нічого. На цю ніч мали досить практичний плян: якщо ударники забрали труп, хочуть певно відставити його вночі до Кам'янки; якщо взяли на лісничівці кури — значить запас харчів у них скінчився. Сьогодні звечора підуть полями до Кам'янки, під ранок вернуться із харчами. Вхопивши їх на око на полях, можна прослідити до криївки. Засідати на них край ліса нема сенсу, бо знищити всіх не вдасться. Хлопці відважні, можуть прорватися, втекти, все що завгодно. Краще вже вислідити криївку і напасти на неї серед дня, як спатимуть. Щоб лише була так положена, щоб можна було близько підсунутися, не зауваженими вартою і псом.
Попівночі Чорнота із Бугаєм знову пішли «нюхати». Вернулися перед полуднем веселі й задоволені. Все вдалося найкраще. Пустили чекістів, що світанком вже верталися з клунками із Кам'янки, в корчі і по свіжих слідах йшли за ними, аж вгляділи в гущавині вартового, що над проходом до землянки годував пса кусками ковбаси й сушеної риби. Відплазувавши непоміченими, Андрій з Бугаєм вилізли на близький горб, розглянулися добре в місцевости й зо дві години приглядалися до місця, де в корчах ховалася землянка. Чекісти, певно, вірять, що ми не здогадуємося, що вони замешкали з нами на сусідству. Вартовий сидить лише один в ямі проходу, покладаючись цілком на очі й слух пса. Вітрець, що обдурить чуйність чотириногого розвідчика, повіває з доброго боку. Можна підійти ярком корчами під саму землянку й заатакувати вхід поки ще ударники вспіють вискочити на поверхню.
Нема що гаяти часу. Збірка. Побігли кінні зв'язки до Чучупаки й Галайди, щоб вели свої відділи на спіткання з нами у лісі за Будою.
Зібравшись на умовленому місці, розподіляєм ролі. Петренко відібрав п'ятдесят чоловік — «ударну групу», що під його командою мала напасти на саму землянку. Кожний мав на поясі дві-три ручні гранати. Останні, під командою усіх трьох сотників, пішли, щоб здалека замкнути яри й виходи довкола землянки на випадок, якби чекістам таки вдалося прорватися.
З Чорнотою й Бугаєм попереді пішла наша група підкрадатися ярами-корчами до криївки чекістів. На завороті одного ярка Андрій обернувся і приклав до уст руку. Знак передався по ланцюжку козаків. Кроки стали нечутними. Бугай піднявся на схил і поліз рачки в корчі. За кілька довгих хвилин з'явився назад над схилом і дав знак рукою.
Спинаємося тихо на схил і рачкуємо за Бугаєм в другий яр. За одним із заворотів того яру, в порослому густими корчами заглибленні, ховався вже ворог. Як окреслив Чорнота ще давніше, можна підлізти непомітно на яких тридцять кроків до виходу землянки. Хіба пес відбіжить від вартового і зауважить скоріше. Щоб занюхав чи зачув здалека — трудніше, бо досить сильний вітрець повівав від пса коло входу в напрямку місця, що його Андрій вибрав для наближення й нападу.
Похилившись із стиснутою наготовленою зброєю, тягнем нечутно ногу за ногою, як вовки, що скрадалися до нашої стайні. Яр звертав управо. Бугай, за ним Андрій, тихо лягли на землю, де темний схил граничив із снігом, що лежав на дні яру і поплазували боком, не спускаючи очей з близенького «обрію». Ліг Петренко, я, козаки... Повільно посуваємося між корчами, окружаючи заворот схилу. За заворотом схил яру заломився в котловинку, що починалася в кількох кроках над нашим ланцюжком. Голова нашої групи вже минула місце, де була землянка. Приглушуючи биття сердець, слухаєм, як висвистує якусь веселу арію вартовий коло входу. Станувши на поверхні, він міг бачити понад корчами і понад нами яр, але не міг побачити нас, що були у двадцятькілька кроків, під самим берегом котловини. Електричним током вдарило по наших нервах тихе тривожне гарчання пса. Петренко свиснув. Лава зірвалася й кількома скоками вискочила наверх. Вартовий між корчами підхопив до плеча карабінку й розривна куля розвернула груди Петруся, що з наготовленою гранатою біг до входу. Одержавши десять куль, вартовий впав у яму проходу. Вовк, грізно загарчавши, кинувся назустріч. Скочивши на груди Петренкові та діставши в леті прикладом штуцера по голові, упав приглушений. Бугай з криком: «Пса не чіпати!» — відштовхнув козака, що замірився було пристрілити чотироногого ворога, і закинувши «п'яному» ще від удару вовкові на шию свій аркан, замотав другий кінець на корч. В проході з'явилося кілька чекістів, що видно зірвалися зо сну. Привітані кулями — попадали назад. За ними полетіло в прохід пара гранат, та... вилетіли назад до нас, викинуті в час спритними й бувалими руками. За ними вилетіло з півдесятка ворожих бомб. Припадаєм до землі, жадібно хватаючи по дорозі гранати, що впали ближче і зловіще шипіли. Вхоплені гранати полетіли назад в прохід і там вже вибухнули. Одна, таки наша, що в свойому чотирисекундному «шипінні» робила вже третю туру — не долетіла, вибухнула в повітрі над проходом. Ті, що перелетіли за нас і вибухнули, скотившись нижче, не зробили нам шкоди.
Крики в землянці, що були добре чутні перед вибухом гранат, зглухли. Чекісти закрили вхід, уживаючи замість дверей грубої вовняної кошми, що її вживають кіргізи на будівлю юрт.
Чого не купити — для «добрих людей» не жалувати... Петренко подав команду і десяток гранат, прошипівши в руках два такти, щоб не було часу вже їх викидати, полетіли в чому проходу. Їх супроводила низка стрілів з ручного кулемета й рушниць, виміряних в горішню, видну нам, частину входу. Колективний вибух гранат зірвав не тільки кошму, а й дошку з землею над входом, відкриваючи простору діру. Із землянки вирвався панічний крик. В діру полетіли граната за гранатою, хлопці підбігши з боків, «забльокували» діру ще й стрілами. Чекісти в перших хвилинах відповідали стрілами, викинули кілька гранат, що їх, звичайно, з лету отримали назад, пробували вискочити на повехню.
По вибухах бомб увні землянки спротив заломався. На послідуючі вибухи оголомшена землянка відповіла вже лише невиразними криками й зойками. Із діри вирвалися клуби чорного диму, відблиски полумені. Щось горіло. Тріщали, здетоновані вибухами гранат, розривні кулі. Вкинувши, по щирости, зо три десятки бомб — припиняєм штурм. Живого голоса вже не чутно. Тріщать лише набої й валить дим із смородом нафти і кухні, де смажаться котлети. Роскидаємо покриття землянки, що як і наші була замаскована зверхи корчами. Накрита була негрубою верствою землі поверх дощок, принесених певно із Кам'янки. Стіни деревом обложені не були, не було й печі. Між пошарпаними трупами виднілися рештки двох примусів. Були й дві залізні плитки, що ними, як видно, «опалювали» землянку, нагріваючи їх на примусах. Роскидані пушки з консервами, шматки ковбаси, сухої риби, сала, роспорошені чай і цукор — вказували «систему» харчування. Велика банька нафти, розірвана й підпалена вибухом, викликала те полумя з димом. Чекісти погинули не тільки від наших гранат, а й від своїх, здетонованих вибухами наших.
