Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
„Наміряючи ся йти на море, роблять се без дозволу короля, а беруть на се дозвіл у гетьмана (свого). Потім збирають раду і вибирають отамана для начальства в сїм походї, і при тім виповняють тіж церемонїї, як при виборі гетьмана 28), але отаман вибераєть ся тільки на час походу. Потім удають ся в свою „військову скарбницю 29), своє збірне місце, і там будують чайки 30). Вони мають коло 60 стіп довгости, 10-12 стіп широкости і 12 стіп глубини. Чайка не має кіля (керми), а основою його служить човен вербовий або липовий, коло 45 стіп довжини і на їм набивають ся борти (боки) з дощок 10-12 стіп довжини, одні на другі, як будують річні барки, поки не дійдуть до висоти 12 стіп, а довжини 60 стіп, а ширина прибуває відповідно до того як підіймаєть ся висота. Обвідка з очерету, груба як бочілка, окружає весь корабль від краю до краю; вязки, міцно привязані вужівками липовими або черешневими, щільно притикають одна до другої. Середину виробляють як наші теслї звичайно роблять, з перегорожами і поперечними брусками, потім смолять. Мають дві керми, з кождого кінця, тому що при великій довжинї корабля вони багато тратили б часу на обертаннє, коли треба, тїкаючи, завернути ся назад. З кождого боку дають звичайно 10-12 весел, і їдуть скорше як турецькі ґалєри веслами. Мають і щоглу й на ній вішають вітрило, досить лихо зроблене, але уживають його тільки в добру погоду, а під сильний вітер лїпше люблять веслувати. Помосту сї чайки не мають, але як і повно наливають ся водою, то очерет, привязаний наоколо всього човна, не дає йому потонути. В бочцї, довжини 10 стіп і в промірі (діаметрі) 4 стіп, добре звязаній обручами, мають сухарі, і дістають їх через дїру. Мають также варене пшоно і розпущене з водою тїсто: вони їдять його мішаючи з пшоном, і воно служить їм і за їжу і за питє. Смак має квасний, а звуть вони його саламахою, себто чудова їжа; але минї смак її не здавав ся особливим і я тільки за браком чогось лїпшого їв її в моїх подорожах. Тверезости пильнують гостро, і як трапить ся між ними якийсь пяниця, отаман каже його зараз викинути; нїкому не можна мати з собою горілки, бо в походах вони дуже цїнять тверезість.
„Рішивши йти походом на Татар, щоб віддячити ся за кривди і руїну вчинену ними, вони виберають осїннїй час. Висилають в такім разї на Запороже річи потрібні для війни й походу і для будови кораблїв, взагалї все що вважають потрібним. Потім ідуть в степи 5 або 6 тис., все добрі козаки, добре оружні; приходять на Запороже і будують чайки. Шістдесять їх беруть ся до будови одної чайки і виготовляють її більше меньше за два тижнї, бо вони майстри на всї руки. Таким чином за два або три тижнї вони виготовляють 80-100 чайок, вище сказаного фасону. В кожду чайку сїдає 50-70 чоловіка, кождий з двома рушницями й шаблею, а на бортах корабля 4-6 гарматок, і потрібні припаси для поживи. Козаки вбрані в сорочки, штани (другі на переміну), лихенькі свитки й шапки. Кождий має шість фунтів пороху, олову подостатку; крім того кулї для гарматок. На кождім кораблї квадрант. Так виглядає лїтючий полк козацький, що годен напасти на найвизначнїйші міста Анатолїї.
„Так зібравши ся їдуть вони Днїпром. Отаман має свій значок на щоглї і пливе звичайно на передї. Човни їдуть так дїйсно, що сливе оден другого торкаєть ся. Турки звичайно знають про похід і тримають кілька ґалєр на устю Днїпра, щоб не дати їм вийти. Але козаки перехитруючи їх виходять темної ночи перед новим місяцем, ховаючи ся в очеретах, що ростуть в Днїпрі на 3-4 льє 31). Ґалєри не важать ся заходити туди, бо там не раз мали свій кінець; тому вдоволяють ся тим, що чекають їх в проходї, і хоч тут козаки їх все застають неприготованими, але все таки так скоро пройти, аби їх не побачили, козацькі чайки не можуть. Тодї йде алярм по всїх краях, аж до Царгороду. (Треба знати, що виходять тільки по св. Іванї, щоб вернути ся найпізнїйше з початком серпня). Султан розсилає гонцїв по побережах Анатолїї, Болгарії, Румелїї, остерігаючи людність, аби стерегла ся, бо козаки на морі. Але се до нїчого, бо вони виберають настільки відповідний час і пору, що за 36 або 40 годин вони вже в Анатолїї. Приїхавши, лишають в кождім кораблї тільки двох чоловік і двох хлопцїв для сторожі, а самі, кождий з рушницею в руках, нападають на міста, здобувають, грабують і палять, інодї заходять на льє від берега, але зараз вертають ся і з своєю здобичю сїдають на кораблї. Їдуть на иньше місце, попробувати ще там щастя: коли трапить ся що, нападають, як нї — вертають з добичею до дому. Як нагодить ся їм стрінути кілька турецьких ґалєр або иньших кораблїв, вони женуть за ними, нападають і здобувають. А роблять се так. Їх чайки підіймають ся над водою всього лише на 2 1/2 стопи, тому вони зобачать ґалєру чи иньший корабель перше нїж та їх помітить. Тодї вони спускають щоглу своєї чайки і завваживши, напрям вітра, пильнують, щоб мати під вечер сонце з тилу. За годину перед заходом вони починають сильно грести до корабля чи ґалєри, аби підійти на 1 льє, щоб не стратити її з виду, і так тримають ся до півночи. Тодї дають сіґнал, і гребуть сильно сильно до кораблїв, а половина людей приготовляють ся до битви, то значить, щоб приставши до кораблїв, кинути ся в середину їх. Неприятель здивований, побачивши, що його обпало 80-100 човнів, наповняючи кораблї людьми й здобуваючи їх від разу. Здобувши, грабують, що можуть знайти з грошей і дрібного товару, який не псуєть ся від води, також гармати, і все що на їх гадку може їм придати ся, а корабель з людьми топлять. Так поступають козаки. Колиб вони вміли правити кораблем або ґалєрою, вони забирали б і їх, але вони сих способів не знають 32).
„Тепер треба вертати ся. Сторожу на устю Днїпра тим часом подвоєно, щоб звести з козаками рахунок. Але вони сміють ся з неї, хоч тепер ще слабші, бо дана ними битва не може обійти ся без того, щоб вони таки не стратили богато й своїх, і море щоб не потопило кількох човнів: не можуть всї бути такі добрі, щоб кождий витримав. Вони ідуть в затоку, що лежить в 3-4 льє на схід за Очаковим, а від неї йде низька ложбина від моря до Днїпра, на яку три льє; вода в нїй підіймаєть ся часом на півстопи на яку чверть льє від моря. Тут козаки, по двіста і триста тягнуть оден човен на собі; так перетягають оден за другим і за два-три днї дістають до Днїпра з усею своєю здобичею. Так обминають вони стрічу з ґалєрами, що стережуть устє під Очаковим. Кінець кінцем вертають ся до своєї Скарбницї і дїлять добичу.
„Вони мають ще иньшу дорогу — вертають ся лиманом донським 33): проходять через протоку між Керчею і Таманею і йдуть лиманом до р. Міусу, потім нею доки можуть іти човни, потім від її верхівя до верхівя Волчої води 34) (тут тільки одно льє), а Вовчою водою в Самару, що паде в Днїпро одно льє низше Кодака. Але вони рідко йдуть сею дорогою, бо сюдою дуже далеко на Запороже. Инодї йдуть вони сею дорогою і на море, коли на устю Днїпра великі сили загорожують їм вихід, а їх нема більше як 20-25 чайок.
„Коли ґалєри стрітять козаків на морі в день, вони розпочинають сильну стрільбу з гармат і розгоняють їх як шпаків. Одні тонуть, иньші, кому удало ся вихопити ся, збентежені тїкають куди можуть. Але раз завязавши битву з ґалєрами, вони тримають ся, не рушаючи ся з своїх лавок. Весла привязані вузжівкою. Одні стріляють, і по кождім вистрілї товариші подають їм иньші, набиті рушницї, для нового вистрілу; так стріляють безперестанку і стріляють добре. Ручний бій ґалєра може счинити тільки з одною чайкою. Але її гармати чинять великі шкоди, так що в такій стрічі гине добрих дві третини козаків. Рідко коли вертають ся вони з половиною війська. За те приносять богату здобич: шпанські реали, арабські цехини, коври, золотоглави, бавовняні і шовкові матерії й иньші цїнні товари. От з чого живуть козаки; такий їх дохід. Повернувши ся вони не мають иньшого занятя окрім піячення та ріжних авантур з приятелями 35).
„Гетьмана свого вибирають так. Збирають ся старі полковники й старі козаки, що мають мїж ними повагу і дають голоси на того, кого вважають найбільше здатним до того. Хто дістав більшість голосів, той вибраний. Коли ж вибраний не приймає уряду добровільно, вимовляючи ся, що він нездібний або не гідний, недосвідний або старий, — се не помагає нїчого: йому відповідають тільки, що він справдї не варт такої чести, і зараз вбивають його на місцї як зрадника — хоч самі власне поступають з ним по зрадницьки (пригадайте сказане про їх характери і звичайне лукавство) 36). Як же вибраний козак приймає гетьманський уряд, він дякує радї за зроблену йому честь; хоч він не гідний і не здатний до такого уряду, одначе обіцяє, що буде силкувати ся своїми стараннями і пильністю зробити себе гідним служити їм всїм взагалї й кождому зокрема, і житє його готове буде завсїди на услуги його братам (так звуть вони один другого між собою). На сю промову плещуть йому й кричать: vivat, vivat, а потім кождий підходить до нього, в порядку своїх ранґ, віддає поклін, а гетьман подає йому руку — як то прийнято у них при здоровканню.
