Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
Вона відпустила коня пастись, знявши з сідла арбалет; кінь нікуди не втече, за це можна не хвилюватися. Візитерка вклала стрілу в жолоб арбалету, натягнула тятиву і тут її погляд зупинився на заваленому вході станції — біля тераси стоїть чоловік із пістолетом у руці.
Тарас чітко бачив і коня, і дівчину, яка щойно злізла з нього. Вони обоє існують насправді, а не примари. Хто ж вони?! Незнайомка різко підвела арбалет і пролунав постріл, кінь злякано заіржав і втік у ліс. Дівчина випустила зброю, падаючи на траву, здивована посмішка зникла з її вишневих вуст, з маленької дірочки на чолі потекла кров.
— Що сталося? — Шуминський схопив Берегового за плече і тут сам побачив її, вклякнувши на місці, не вірячи власним очам.
У вбитої довге біляве волосся, у зелених здивованих очах згасає тремтячий вогник життя, у руках затиснена травинка. Чоловіки не рухалися, мовчки розглядаючи тіло, що лежало за кілька метрів від них. Дивний одяг: шкіряний пояс, який підперезує сиву шкуру вовка, груди вкриті десятками рядів намиста із золотих пластинок, на ній безліч дорогоцінних масивних прикрас.
— Хто це? — командор кілька разів сильно струсонув Тараса. — Хто?
— Вона хотіла вбити мене, — Тарас показав у сторону мертвої дівчини, прикусивши губу, — я побачив арбалет і вистрілив. — він сів на край тераси, обтираючи рукавами сльози, які повільно котилися по щоках.
— Це не Дороті і не Даяна. Хто ж це? — голос Шуминського зірвався у крик, він рукою повернув Берегового обличчям до себе. Той відмахнувся від нього і пішов до вбитої.
— Остапе, допоможи.
— Ти збираєшся її підняти?
— Я збираюся зробити аналізи, у неї теж є нирки.
— Невідомо, чи це взагалі людина.
— А хто вона? Фея з експедиції вікінгів?
— Схоже.
— Померла вона зовсім як звичайна людина.
Береговий обхопив тіло білявки і потягнув його до входу, дивуючись самому собі. Остап допоміг перенести його через терасу і коридор в медпункт.
— А вона красива.
— Так. — Остап провів долонею по її очах, закривши їх, і відразу відсмикнув руку назад — він ще ніколи не торкався такого холодного обличчя.
Тарас проколов пучку білого пальця, видавив з нього краплю крові, капнув її на скельце, яке запхав у віконце медтестера. На екрані через кілька секунд з’явились результати повного аналізу крові.
— Не може бути! Повна сумісність!
— Знімай з неї одяг.
— Що? Невже ти...?
— Так, робимо операцію!
... У кімнаті стоять два столи, на них тіла дівчат, накриті повністю білими покривалами, між столами двоє чоловіків у білих костюмах, з хірургічними масками на обличчях і в гумових рукавичках, їхні костюми довершують білі шапочки. Перед ними, на стіні, на великому екрані медичного комп’ютера пробігають рядки інструкцій.
— Починаємо! — Тарас відгорнув покривало з трупа незнайомки, на якій вже не залишилось жодної прикраси. Якусь мить новоспечений хірург дивився то на екран, то на прекрасне мертве тіло, а потім взяв із рук Шуминського скальпель...
Проминула година. Обоє хірургів тамують тремтіння у руках. Рукавички вимазані кров’ю, червоні крапельки рясніють на їхньому одязі, на підлозі, на покривалах. Маленьку операційну наповнюють ритмічні удари серця з динаміків кардіографа. Воно б’ється!
Піт потічками тече зі скронь, його вбирає в себе ковпак, маска і комірець сорочки. Чоловіки обмінюються лиш короткими проханнями чи зауваженнями, намагаючись зберігати спокій, бо зараз їм найбільше хочеться кинути все це і бігти кудись далеко.
Головна мета — врятувати життя, і навіть на мить не можна припустити, що все може статися якось по-іншому, незалежно від їхніх бажань. Медкомп’ютер до занудливості детально пояснює кожен наступний рух, кожен препарат, який потрібно застосувати, показуючи все на своєму екрані. Працюють мов у сні, в надії прокинутись і побачити, як усміхається Наталка. Та здається, що цей сон триватиме вічно, важкий, липкий і страшний, їм знову сниться біле тіло незнайомки з кривавим порізом, тіло візитерки з неможливого. Невідомо, навіщо вона приїхала сюди, але нирки у неї є, тобто залишилася вже тільки одна. Остап грубо зашиває рану, прорізану скальпелем Берегового у ніжному боці незнайомки, а сам Тарас закохано дивиться на дорогоцінний бобовидний орган, який щойно витягнув з нутрощів убитої ним красуні, — нирка.
... Тепла вода стікає по м’язистих тілах, що змучено ловлять ці потоки, намагаючись забрати від води її життєдайну силу — душ після виснажливої роботи.
Тіло незнайомки лежить у кріокамері на колі, поверх обрисів Даяни, воно бірюзово-сніжне і прекрасне, незважаючи на грубий кривавий шов.
Наталку знову під’єднали до апаратів, вона витримала операцію, та її стан значно погіршився. Вона досі не приходила до тями. Тільки б не було відторгнення.
За вікном світає, божевільна ніч, освячена кров’ю незнайомки, вже позаду. Вода забирає втому і стікає разом з нею у каналізацію; з рук, з облич змиваються чужі червоні плямки. Сині кола під очима, запалені очі тремтять під повіками, боячись дотику води. Врешті і Остап, і Тарас закручують крани, витираюся рушниками, одягаються і йдуть до медпункту. Через деякий час, коли перестануть діяти метаболіки підтримки, почнеться критична фаза. Можливе відторгнення організмом Хвойної чужих тканин, хоча аналізи на сумісність спростовують ймовірність такого процесу. Навіть якщо тканини і сумісні, то запальний процес все-одно може викликати регресію трансплантованого органу. Зараз для прооперованої існує безліч небезпек, головна з яких — інфекція. А поки що вона лежить спокійна, наче нежива.
— Ну, що ти скажеш, славетний докторе наук, ми її прирізали? — Остап присів біля обличчя дівчини, з-під її кисневої маски видно тільки заплющені очі з довгими віями. — Тарасе, ти не помітив, що незнайомка і Наталка схожі між собою?
— Помітив, обоє білявки і справжні красуні, одну з них я застрелив, іншу зарізав.
— Та чужа навіть дуже красива.
— Ось-ось, саме "чужа". — Береговий стурбовано перебирав пальцями клавіші, слідкуючи за даними на екрані. — Мене хвилюють Т-лімфоцити Наталки. Вони надто сильно активізовані в районі операції.
— І що ти можеш сказати про її стан?
— Переживе завтрашній ранок — піде на покращення.
— Які шанси?
— Великі, досить великі. Чорт, лімфоцити скоро перейдуть агресивну межу...
— Слідкуй за глюкозою. На Океані можливі невідомі нам види патофлори?
— Рано ще говорити про інфекцію.
— Але температура в неї зростає!
— Це повинно пройти, потрібно зачекати. — і вони чекали.
За годину температура піднялась до 38,6?, тиск підвищений — 110-180, але час від часу різко падає. Тарас метається між тестером і комп’ютером, післяопераційні інструкції якого вже не вирізняються особливою докладністю. Командор пішов до бібліотеки, подивитись головний комп’ютер і перевірити блок резервної пам’яті, адже саме під час роботи з ним сталися такі дивні події. Для перевірки доведеться підключити іншу клавіатуру. Не встиг Шуминський вставити останні штекери в гнізда, як його викликав униз Тарас. За мить командор вбіг у недавню операційну.
— Що сталося? Відторгнення?
— Ні, інфекція. Точніше, я не знаю, комп’ютер не може проаналізувати дані. Вона гаряча, температура до сорока, серце витворює фокуси. Сам подивись!
Кардіограма на екрані то рясніла імпульсами, то зривалась у пряму лінію.
— Тримайся, золотце! Ми тут! — Остап взяв її руку у свої долоні — яка ж вона гаряча. Ніжні пальці стиснули зап’ястя командора з небувалою силою, затріщали кістки.
— Тарасе, — вигукнув від болю Шуминський, — що з нею? Вона ламає мені руку!
Її груди раз-по-раз здригалися, тремтіння пробігалося по всьому тілі, вени на руках поздувались і тепер синіми шнурами проступали під шкірою, 40,4?. Враз тіло Хвойної скорчила судома, у наступну мить воно затріпотіло, як полум’я на вітрі. Її пальці розпрямились і Остап нарешті вихопив свою руку і відстрибнув від столу — на його зап’ястку залишились сині смуги.
