Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗
Тут можно читать бесплатно Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
ДУМА ПЕРВА
І
Навіки, так, навіки утопила
Вона тебе, козаченьку, в жалю, -
Не смертю, ні! А тим, що поновила
На чужині любов і жизнь свою.
За матір'ю всепітую молила
Вселити їх у рідному раю,
А за царем скрізь по світах літала
І мислями квітки ума зривала.
ІІ
Не знай про се… Сумуй, молись богам,
Лежи крижем, розп'явшись, серед церкви
І надихай в серця своїм братам
Невидані заупокійні жертви.
Задай таку роботу козакам,
Щоб кидались у домовинах мертві.
Молись, лютуй і помстою кипи,
Турещину в людській крові топи.
III
Не знай… Коли ж дознаєшся, козаче,
То бурний дух твій полом'єм ригне,
Гарматою твоє палке-гаряче
Розірветься, всю землю струсоне,
І сатана у тартарі заплаче,
Як про твою кончину спом'яне:
Бо мусить з три десятки років ждати,
Щоб виявивсь такий козак завзятий.
IV - Х
- - -
ДУМА ДРУГА
Над Босфором ніч солодким
Ароматом дише;
По садах не віє вітром,
Листєм не колише.
І не дише, й не колише
Листочка злегенька,
Бо заслухалась темненька
Співів соловейка.
Зазирає в тихі води
Божими очами
Небо, сповнене огнями,
Дивними дивами.
На небесні дивні твори
Очі задивились,
Думки в глибоченнім [морі]
Тихих зір втопились.
Пахощі солодкі й співи
Серце д' серцю клонять, -
Не словами, цілуваннєм
Любощі говорять;
А дівочі чисті очі,
Тихі, одинокі,
Задивились серед ночі
На дива високі.
Обізветься з свого ложа
До дочки матуся:
«Що ти робиш, серце доню?» -
«Богові молюся». -
«Як! Без образа й поклона,
Без хреста святого?» -
«Я з балкона, як з амбона,
Бачу, мамо, Бога,
І в храму моїм сердечнім
Перед ним хилюся
Безначальнім, безконечнім», -
Прорекла Маруся.
«Доню, серце! Ти говориш
Мов не християнка:
Ти якогось Бога твориш,
Наче, - тьфу! - поганка». -
«Не творю: передо мною
Всемогущий сяє,
Серце й розум пресвятою
Думкою сповняє.
Тільки берег океану
Зорявого бачу, -
І щаслива, і мов тану,
І в восторзі плачу.
І молилась би й не вмію…» -
«Чудотворний лику! і
Одверни від неї мрію
Бесурменську дику!» -
«О, не вмію!.. Коли б гуслі
З моря й гір зробити
І на них не струни, думи
Серця почепити,
І зефіровими [123] крильми
В них зарокотати, -
Може, й я б тогді зуміла
Глас до Бога зняти…
Молючись, тепер німую…» -
«З нами хресна сила!» -
«Тільки тихим серцем чую
Херувимські крила,
Що на мене ніби з раю
Пахощами віють…
Вгору руки простираю
А уста німіють». -
«Бачу, доню! Це все роблять
Із царем розмови
На тій башті безголовій,
Що хіба орлові
Із-за хмар туди спускатись
Та сові з півночі
Звідти хижі витріщати
Невсипущі очі.
Я казала: «Не дивися,
Доню, в мідні труби;
Не дивися, доню, бійся
Розумові згуби». -
«То не зорі, людські душі
Попід небом сяють,
І котру Господь потушить -
На землі згасають.
Зорі ті не нам лічити,
Як і засвітити,
То шкода того й вчитись
Господа гнівити.
Бо й за те (сама се знаєш)
Всеблагий накаже,
Як хто пучкою на місяць
Чи на зорю вкаже.
Се все цар-невіра робить,
Він тебе від Бога!
Одвертає, від закону
Нашого святого». -
«Ні, матусю! Він до Бога
Душу привертає:
Просторою» його чертога
Розуму являє.
Я сліпа була, не знала,
Що за храм великий
Без конця і без начала
В міріяд владики.
І глуха: не чула хору
Сфер небесних вічних,
Горньої музики твору
Мислей передвічних.
Бог тепер мені відкрився,
Бо розпалась луда
На очах, і він явився
В невимовних чудах.
Бачу, мамо, чом те серце
Лютості не знає,
Що в нас азіятом зветься, -
Любить і прощає.
Розумію, мамо, й диво
Над дива чудовне,
Що в гніву мені явило
Всепрощеннє повне.
Що, кохаючи, коханнє
Давнє зрозуміло
І, ревнуючи, прощаннє
Козаку простило». -
«Доню, доню! Що ти кажеш?
Чи твої се речі?» -
«О, мої! Се вже не марні
Видумки чернечі.
Се той світ, що на Сінаї
Людям засвітився,
В галілейськім тихім краї
Рибалкам одкрився,
Від пророка до пророка
Вічно переходить:
Ним одна душа висока
Другу душу водить…
Ним і я воджуся, мамо, -
Духом жизні чистим;
Тихий світ од світу править
Серцем норовистим.
Я під ноги козакові
Деспота послала,
Ворогу його любові
Знак подарувала;
В деспоті тепер вбачаю
Знов звізду Востока
І душею в нім вітаю
Нового пророка.»
Устає з постелі мати,
Ніби з домовини,
І страшна, мов дух проклятий,
Суне до дитини.
«Дочко! Се ж мені не сниться,
Се я справді чую
Від тебе хулу на Бога!
О! В годину злую
Я гадюку породила,
І благословила,
І хрещеннєм первородний
Гріх із тебе змила!» -
«Мамо! Зоре ясна!..» -
«Ні, вже
Годі нам ясніти!
Погасаймо, дочко, гиньмо
В темряві кромішній!»
Проклинає тебе мати,
Лежа в домовині…
О, як гірко помирати
На чужій чужині!
Та не діждеш парубоцький
Чесний вік скаляти,
Рутвяний вінок дівоцький
Турчину віддати!
Ні, сього не буде, доню!
Непорочна згаснеш:
Об каміннє головою
Розіб'єшся й заснеш…
Падай!..» -
І ножака блиснув
Проти зір, і очі,
Від ножа лютіші, світять
В сутемряві ночі.
«Се я, доню, на безвір'ї
Про случай купила,
Коли б розум твій згубила
Демонова сила.
Чуло серце… Падай, доню!
Я тобі казала,
Щоб ти демонському кодлу
Віри не діймала;
Щоб ти злого католицтва,
Аріан проклятих,
Лютерського єретицтва [124]
І кальвін завзятих [125]
Не пускала в ті покої,
Де святії лики
Світом істини святої
Гонять морок дикий».
І гадюками-очима
Доню скаменила:
Матерньої злоби сила -
Найлютіша сила.
Та не важиться рукою
Рідну кров пролити:
Об каміннє головою
Хоче доню вбити.
Та ножака, як зміюка,
Серця сам шукає
І концем холодним в груди
Мов жолом торкає.
«Падай! Не христись! Пречиста
Чула злющі речі:
Віра про ввесь світ єдина -
Видумки чернечі…»
Ще хвилинка, і страшенне б
Діло совершилось,
Та дівчат і баб на лемент
Із півсотні збіглось.
Ухопили, мов сковали
Костянії руки;
Тільки патли дибки стали,
Мов живі гадюки;
А Медузи [126] злющі очі
В підлоб'ї склепились,
В судоргах пекельних щоки
І вуста скривились.
Обомліла й заніміла,
Нерухома стала…
Як над мертвою, над нею
Сирота ридала.
вернуться
123
- Зефір - у давньогрецькій міфології син Астрея й Еос, брат Борея й Нота, бог західного вітру.
вернуться
124
- Мартін Лютер (1483-1546) - діяч Реформації в Німеччині, основоположник лютеранства Виступив проти торгівлі індульгенціями. Основним догматом лютеранства є положення про спасіння душі через особисту віру (без посередництва духовенства). Лютерани об'єднуються в національні євангелістські церкви, які входять до складу Всесвітньої лютеранської федерації (з 1947 р.).
вернуться
125
- Маються на увазі учні і послідовники Жана Кальвіна (1509-1564),- діяча Реформації, засновника кальвінізму. Кальвін відзначався фанатичною нетерпимістю до противників свого вчення. Його діяльність сприяла поширенню протестантизму. В основі кальвінізму лежить догмат про «абсолютне напередвизначення» Богом людської долі ще до створення світу. Існує в трьох формах: реформатство, пресвітеріанство, конгрегаціоналізм. Поширений головним чином в англомовних країнах.
вернуться
126
- Медуза - у давньогрецькій міфології найжахливіша з трьох горгон (крилатих жінок-страховищ), погляд яких усе живе обертав у камінь. Серед них лише Медуза була смертною: Персей відрубав їй голову і віддав Афіні. З крові (чи тулуба) Медузи народився крилатий кінь Пегас.
Похожие книги на "Маруся Богуславка", Кулиш Пантелеймон Александрович
Книги похожие на "Маруся Богуславка" читать онлайн бесплатно полные версии.
